Сечокам`яна хвороба

Сечокам’яна хвороба, лікування і симптоми

Сечокам’яна хвороба у кішок і котів (СКХ)

Під терміном сечокам’яна хвороба або уролітіаз лікарями розуміється утворення сечових каменів (або піску) в нирках, сечовому міхурі або їх затримання в просвіті сечоводів і уретрі. Сечові камені зустрічаються у всіх домашніх тварин, але частіше – у кішок і собак. Хімічний склад таких каменів дуже різноманітний, так, наприклад, вони можуть включати сечову кислоту, урати, оксалати, карбонати, фосфати, цистин, ксантин і т.д. Поряд з цим і кількість каменів, що утворюються в сечових органах, коливається від одного до ста і більше. Величина їх також широко варіює (від просяного зернятка до розміру великого волоського горіха).

Етіологія

Що ж служить причиною утворення таких каменів? На жаль, однозначної відповіді на це питання бути не може. Однак на сьогоднішній день встановлено, що можливими сприятливими факторами для появи нерозчинних сполук в сечі є: генетична схильність, раціон тварини, спосіб життя (нерухомість, ожиріння), інфекційні агенти, системні захворювання. Крім того, у домашніх кішок, що відбулися від пустельних предків, легко підтримується рідинний баланс в організмі. Це відображає їх здатність виробляти дуже концентровану сечу. Ця виняткова здатність може бути основним фактором у розвитку у них уролітіазу. Необхідно відзначити, що у котів діаметр просвіту уретри більш ніж в три рази менше, ніж у кішок. Це обумовлює більш частий клінічний прояв сечокам’яної хвороби.

Уроліти можуть утворюватися в сечі за таких умов:

Хімічні компоненти уроліта присутні в сечі в концентраціях, що перевищують можливість їх розчинення, що сприяє випаданню кристалів, які збираються в мікрокамені.
Певний pH сечі, частіше лужний.
Наявність ядра (матриці) для утворення кристалів, яким можуть бути залишки клітин, чужорідні тіла, бактерії і, можливо, віруси.
Бактеріальна флора може призводити до деяких форм уролітіазу, тому саме в процесі життєдіяльності організмів активно синтезуються нерозчинні мінеральні сполуки.

Клінічні симптоми

Cімптоми сечокам’яної хвороби залежать від форми, розмірів і розташування каменів. Захворювання може не проявлятися зовні, якщо камені не закупорюють просвіти уретрального каналу, не мають гострі краї, якими викликалися б механічні пошкодження слизової оболонки. Іноді при проведенні візуальних методів діагностики у тварин виявляли великі камені, більше двох сантиметрів у діаметрі. Час утворення такого каменю не менше півтора років. Проте за цей період жодних скарг і ознак захворювання не спостерігалося. Сечокам’яна хвороба у котів проявляється лише при утрудненні сечовипускання, при якому тварина тужиться, часто приймає відповідну позу, а сеча при цьому виділяється дуже слабким струменем, часто з кров’ю, часом переривається або зовсім припиняється. Сеча часто містить дрібний пісок.

Діагностика

При постановці діагнозу ветеринарний лікар враховує клінічні ознаки, результати опитування власників тварини, лабораторні дослідження сечі, і в обов’язковому порядку проводить рентгенологічне та ультразвукове дослідження, тому подібні симптоми можуть виникати: при стисненні просвіту уретри пухлиною, запальним набряком, а кров у сечі і біль можуть проявлятися при гострому циститі, гемолізі і т.д.

Сечокам`яна хвороба: лікування

Лікування розглянутого захворювання зводиться до таких принципів:

Зняття гострого стану і відновлення відтоку сечі. Для цього необхідно видалити камінь або пісок з уретри катетером і промити просвіт уретри антисептичним розчином (робиться під загальною анестезією). При запущених випадках лікарі змушені вдаватися до операції по уретростомии (створенні штучного вивідного каналу до області обструкції). Ще більш складним є порожнинна операція – цистотомія, метою якої є повне видалення великих уролітов (діаметр яких більше просвіту уретри) з сечового міхура.
Після відновлення відтоку сечі протягом перших кількох днів необхідна інфузійна терапія (крапельниця) з метою відновлення водноелектролітного балансу і зняття інтоксикації. Також проводиться протизапальна та антибактеріальна терапія (до двох тижнів).
Після стабілізації стану обов’язкове довічна профілактика: дієтотерапія – лікувальні корми, при необхідності, антибіотикотерапія, фітотерапія (сечогінні збори і т.д.), а також регулярна диспансеризація: аналіз сечі та УЗД нирок і сечового міхура.

У кожному випадку лікування підбирається індивідуально, враховуючи стать, вік, вид тварини, ступінь ураження, наявність супутніх захворювань, і обов’язково має спиратися на детальну діагностику.

Найбільш правильним підходом до проблеми сечових каменів є профілактика цієї патології. З цією метою покращують умови годівлі та напування тварини. Уникають тривалого використання одноманітних продуктів, багатих солями (риба, молоко, різні морепродукти, мінеральні добавки і т.д.), а також жорсткою питної води. Раціон збагачують вітамінами, а при годуванні вихованця сухими кормами використовують корми з позначкою «для кастрованих тварин» або «для профілактики сечокам’яного захворювання».

Ми рекомендуємо власникам уважніше ставитися до здоров’я своїх вихованців і швидко реагувати при появі небажаних симптомів, тим самим не допускаючи розвиток серйозної патології, що вимагає серйозного втручання.