Токсокароз ( Toxocarosis) — це зоонозна гельмінтна інвазія, що спричиняється зараженням нематодами Toxocara canis і, значно рідше,Toxocara cati які паразитують відповідно у собак і котів. Хвороба у людей супроводжується ураженням різних життєво важливих органів і тканин (легень, мозку, очей, печінки, нирок, серця тощо). Дорослі паразити (токсокари) живуть у тонкій кишці не тільки собак і котів, але й інших тварин — вовків, лисиць, песців та ін.
Єдиним резервуаром та джерелом інфекції є собаки та коти. Практично всі бродячі тварини цих родин є зараженими. Однак особливості дефекаційні звички котів зумовлюють значно меншу можливість зараження людей. Механізм передачі є фекально-оральний, найчастіший шлях — контактно-побутовий. Сприйнятливість людей висока, найбільшу захворюваність реєструють серед дітей, імунітет не прояснений.
Для котів існує додатковий шлях зараження — при поїданні мишей та пацюків, які є резервуарними хазяями личинок токсокар.
Токсокароз у тварин
Самиці токсокар щоденно виділяють яйця, які, потрапляючи з фекаліями уражених тварин у навколишнє середовище, зберігають свою життєздатність протягом багатьох місяців, інколи декілька років. За сприятливих умов навколишнього середовища (у теплий період року) через 1-3 тижні у яйцях токсокар розвивається личинка. М’ясоїдні тварини заражається токсокарозом, проковтнувши такі яйця. У травному каналі з дозрілих яєць токсокар під дією шлункових і кишкових соків руйнуються оболонки яєць і вилуплюються личинки. Течією крові вони заносяться у печінку, потім в легені і знову потрапляють у тонку кишку, де розвиваються в дорослого гельмінта — токсокару.
Враховуючи, що личинки токсокар потрапляють у кров, зараження тварин цим гельмінтом може відбуватись внутрішньоутробно, а також через молоко самиць. Найбільша кількість личинок у молоці самиць виявляється на другий тиждень лактації (вироблення з молочних залоз молока). При зараженні вагітної тварини личинки токсокар з кров’ю матері проникають у кишки плодів, залишаються там до народження потомства і там же виростають до статевозрілої стадії. З молоком зараженої матері личинки потрапляють у кишки цуценят, кошенят тощо.
Клінічні прояви у тварин
Уражений гельмінтами молодняк часто відстає в рості, втрачає масу тіла, у тварин спостерігається поганий апетит чи навіть його відсутність, живіт як правило збільшений. Хворі тварини кволі, малорухливі, в них виникає запалення бронхів та легень, тварини кашляють, з’являється задишка. Можливі кишкові коліки, судороги, блювання з виділенням токсокар. Пронос чергується з запором. При інтенсивній інвазії (велика кількість токсокар у кишках) можливі вихід гельмінтів через стравохід, заповзання їх у трахею і задушення тварини. Щенята найчастіше гинуть від токсокарозу у віці від 20 днів до 2,5 міс.
Діагностика
Загально – лабораторна
У загальному аналізі крові часто стійка невелика еозинофілія. В тяжких випадках в крові високий вміст IgE. У хворих з гранульоматозом легень при рентгенографії виявляються невеликі гранульоми, оточені зоною затемнення у вигляді «матового скла», іноді визначається плевральне затемнення. При ультразвуковому дослідженні виявляють гіпоехогенні утворення у печінці. При проведенні магнітної резонансової томографії мозку спостерігаються гіперінтенсивні гранульоми, часто розташовані підкорково.
Профілактика
Заходи, спрямовані на запобігання захворюванню людей на токсокароз, насамперед передбачають ліквідацію джерела інвазії (уражених тварин), факторів передачі збудника (охорону навколишнього середовища від забруднення яйцями токсокар) і виконання елементарних гігієнічних вимог. Взявши в дім тварину, її необхідно перевірити на наявність гельмінтів. У подальшому котів і собак потрібно регулярно, хоча б 1 раз на рік, обстежувати і при потребі своєчасно лікувати. Цуценят рекомендується обстежувати з 14—18-денного віку. Собак належить виводити на прогулянку в місця, де не граються діти.
